ЗМЕ́НШУВАТИ (робити меншим обсяг, величину, кількість чого-небудь), УМЕНША́ТИ (ВМЕНША́ТИ) розм., УМЕ́НШУВАТИ (ВМЕ́НШУВАТИ) розм., УБАВЛЯ́ТИ (ВБАВЛЯ́ТИ)... смотреть
укороти́ти / укоро́чувати язика́ (язи́к). 1. кому. Примушувати кого-небудь замовкнути або менше говорити. Сама аж киплю. Рада б і на досвітки її послати, щоб укоротити цокотухам язика (Ганна Барвінок). 2. чий, чийого. Помовчати, не говорити зайвого. — Раджу панові вкоротити свій язик! — Я, здається, тут начальник? — спалахнув Заславський (Я. Качура). укоро́чувати / укороти́ти ві́ку (вік, життя́, заст. живота́) кому, чийого і без додатка. Призводити кого-небудь до передчасної смерті. — Помиріться з Олександрою та живіть, як люди, у згоді! Не крайте мого серця на старість, не вкорочуйте мого віку (М. Коцюбинський); — Придавлю, причавлю пана, мов змію підколодну! — і руками показав (Роман), як вкоротить життя Стадницькому (М. Стельмах); — Його (Анхиза) сивуха запалила і живота укоротила (І. Котляревський).... смотреть
укороти́ти[ўкоротитие]= вкоротити-роучу, -отиеш; нак. -оти, -роут'іт'
дієсл. док. виду (що зробити?)Дієприслівникова форма: укоротившиукоротитьДеепричастная форма: укоротив
[ukorotyty]дієсл.ukrócić
УКОРОТИ́ТИ див. укоро́чувати.
недок. укорочувати, док. укоротитиto shorten
Укоротити См. Укорочати. Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 330.
див. укорочувати.
【完】 见 укорочувати
{ўкороти́тие} = вкоротити -роучу́, -о́тиеш; нак. -оти́, -роуті́т.
Укороти́ти, -рочу́, -ро́тиш, -ро́тять
техн. окорачивать, убавлять, укорачивать
укороти́ти дієслово доконаного виду
див. укорочувати.