СУБСТАНЦІЯ (лат. substantia - сутність, дещо засадниче, підстава) - гранична засада, що дозволяє зводити багатоманітність і змінність властивостей до чогось постійного, відносно сталого і самостійно існуючого; деяка реальність, розглянута в аспекті її внутрішньої єдності. В історії філософії С. тлумачилась по-різному: як субстрат, як сутнісна властивість, як те, що здатне до самостійного існування, як підстава і центр змінності предмета, як логічний суб'єкт. В онтологічному аспекті залежно від загальної спрямованості філософських учень вирізнялися одна (монізм), дві (дуалізм), множина (плюралізм) С. Як специфічно філософський (матафізичний і логічний водночас) термін "С." вводить Аристотель, який ототожнював С. із першою сутністю ("усією"), тобто чимось засадничим, котре невід'ємне від речі в її індивідуальності, і разом з тим характеризував С. як логічну категорію, якій у висловлюванні (реченні) відповідає підмет. У давньогрецьк. філософії релевантно до її загальної онтотеологічної інтенції можна говорити і про тлумачення С. як субстрату і першопринципу змінності речей (напр. , стихії мілетців, "вогонь-логос" Геракліта, "атоми" Демократа). Тлумачення Аристотелем форми як першопричини, що зумовлює визначеність речей, започаткувало розрізнення тілесної і духовної С., котре у середньовічній філософії вилилось у спір між номіналізмом і реалізмом про "субстанційні форми" сущого. У Новий час онтологічне розуміння С. як граничної засади буття започатковане в емпіризмі Бекона, який ототожнив С. із формою конкретних речей. Декарт цій якісній інтерпретації протиставив раціоналістичне вчення про дві С.: матеріальну (для якої характерна протяжність і кількісне вимірювання) і духовну (мислительну). Спіноза долає цей дуалізм на ґрунті пантеїстичного монізму: мислення і протяжність - не дві С., а два атрибути єдиної С. Ляйбніц у вченні про монади вирізняє множинність простих і неподільних С., які характеризуються самодіяльністю, відповідно - активністю і змінністю. Гносеологічне осмислення С. як поняття було запропоноване Локком, для якого С. є однією із складних ідей. Берклі заперечував поняття матеріальної С., а Г'юм, відкидаючи існування як матеріальної, так і духовної С., вбачав в ідеї С. деяку цілісну гіпотетичну асоціацію. Кант долає як "онтологізм", так і "гносеологізм" тлумачення С. Остання необхідна для теоретичного пояснення явищ, оскільки є умовою можливості досвіду. Відтак С. - це не незмінний речовий субстрат, а внутрішньозмінне діалектичне поняття. Цю думку підхоплює Гегель, який, ототожнюючи мислення і буття, вказує на внутрішню суперечність як джерело саморозвитку С., поєднуючи її у такий спосіб із самодіяльністю суб'єкта. С. - ступінь розвитку абсолютної ідеї і свідомості суб'єкта. У діалектико-матеріалістичній течії марксизму С. витлумачується як матерія в розвитку форм її руху, а світ, що розкривається, - як універсум діяльності людини. Критикуючи метафізику, позитивізм і неопозитивізм, відкидають і поняття С. як рудимент буденної свідомості і хибного натуралістичного подвоєння дійсності в процедурах та мові науки. Як і у позитивізмі, традиційна логіка і гносеологія, що базувались на понятті С., заперечуються прагматистами у фікціоналізмі Файхінгера. Кассирер дає функціональне витлумачення С., а Гуссерль, вбачаючи у фізичному предметі лише мислительну єдність, вказує, що субстантивація свідомості є наслідком кризи європейської науки і європейської культури. Розкриваючи засади останніх як власне метафізичні, Гайдеггер у субстанційному тлумаченні світу як реально сущого і підвладного людині вбачає наслідок його метафізичного суб'єкт-об'єктного роздвоєння. Виникнення категорій суб'єкта і об'єкта Гайдеггер пов'язує із структурою європейських мов. Із розвитком лінгвокультурологічних досліджень С. прочитується як текст, але у постструктуралізмі Дерриди текст - як наслідок тотальної "деконструкції" логоцентризму і метафізики - перестає бути субстанційною константою. Європейська метафізика і логіка заперечуються "плюралістичною онтологією" і "логікою місця" Нісиди Кітаро, відтак відкидається й аристотелівська традиція тлумачення С., ототожнення її із формою, самодостатнім існуванням. Класичне тлумачення С. зберігається в бергсоніанстві, реалізмі і неореалізмі, неотомізмі.... смотреть
СУБСТА́НЦІЯ, ї, ж.1. У філософії – єдина основа всього існуючого, основа буття.2. Основний складовий елемент.Субстанції, з яких складається ін'єкція [п... смотреть
-ї, ж. 1) У філософії – єдина основа всього сущого, основа буття. 2) Основний складовий елемент. || перен. Суть чого-небудь. 3) Біологічно активна реч... смотреть
Філософське поняття, яке означає cутність, що лежить в основі чогось, принцип гранично широкої підстави; самодостатнє, незалежне буття (на противагу до... смотреть
-ї, ж. 1》 У філософії – єдина основа всього сущого, основа буття.2》 Основний складовий елемент.|| перен. Суть чого-небудь.3》 Біологічно активна р... смотреть
субста́нція (лат. substantia – наявність; сутність) 1. Незмінна основа всього існуючого, протилежна мінливому й випадковому. 2. Філософська категорія для позначення внутрішньої єдності всіх форм саморуху матерії, всієї різноманітності явищ природи та історії. 3. Основа, сутність чого-небудь.... смотреть
імен. жін. роду, тільки одн.філос.субстанция
[substancja]ж.substancja
субста́нція[субстан'ц'ійа]-йі, ор. -йеійу
субстанція; ж. (лат., наявність; сутність) 1. У філософії - єдина основа всього існуючого, основа буття, першооснова. 2. Основний складовий елемент.... смотреть
рос. субстанция 1. Незмінна основа всього існуючого, реального, реалістичного, протилежна мінливому і випадковому. 2. Основа, сутність чого-небудь.
філос.substance
ФІЛ. основа буття, першооснова; (сполук) основний складник; П. СУТЬ.
Субста́нція, -ції, -цією
Їста, єство, живина
Stoff, substans
Stoff, substans
субста́нція іменник жіночого роду
{субста́нційа} -йі, ор. -йеійу.
Substans
Сэнс
-ії ż substancja
физ. субстанция
სუბსტანცია
сэнс
сэнс