ВИБИРА́ТИ (виділяти за якими-небудь ознаками, відокремлювати від інших істот, предметів), ВІДБИРА́ТИ, ОБИРА́ТИ. — Док.: ви́брати, відібра́ти, обра́ти. ... смотреть
відбива́ти (відбира́ти, перебива́ти) / відби́ти (відібра́ти, переби́ти) хліб чий, у кого, від кого, рідко кому. Позбавляти кого-небудь заробітку, беручись за ту саму роботу. (Галя:) Я, каже, вивчу, як слід, якого хлопця, а він мені буде хліб одбивати... (Панас Мирний); І не криється баба (знахарка): тільки зачепи — вона тобі повну торбу розкаже, аби підхвалили. Ото слухають, слухають дівчата, та: “Бабо-бабо! От ми од вас хліба одіб’ємо — нащо все порозказували?” (Дніпрова Чайка); — На кого ж ви вчились? — Теж на вчителя! Мало не перебив ваш хліб,— білозубо засміявся Марко (М. Стельмах); // Перехоплювати чию-небудь роботу, чиїсь обов’язки, завдання і т. ін. Козаков, ревниво заздрячи танкістам, був однак щиро задоволений з того, що вони так прудко пішли вперед.— Хоч і відбивають наш “хліб”, але ж зате в Прагу встигнуть,— втішав він своїх “вовків” (О. Гончар). відбира́ти / відібра́ти па́мороки (тя́му). 1. у кого, кому. Хто-небудь втрачає здатність нормально мислити або сприймати щось. Знов почало в мене одбирати памороки (І. Нечуй-Левицький). 2. у кого. Позбавляти кого-небудь здатності нормально мислити або сприймати щось. — Усе .. привиджуються його чорні очі, неначе він одібрав у мене памороки (І. Нечуй-Левицький). відбира́ти / відібра́ти ро́зум кому. 1. Позбавляти кого-небудь здатності нормально мислити або сприймати щось. Вона (Рахіра) відбирала йому весь розум і всю свідомість його єства (О. Кобилянська); Кого хоче Бог покарати, тому розум відбирає (П. Козланюк). 2. безос. Хто-небудь втрачає здатність нормально мислити, розуміти і сприймати. Розум мені відібрало, а коли став потроху оговтуватись, .. згадалось мені, що такі самісінькі очі, як у Петра Зосимовича Варави, бачив я і в тієї славної телички, за яку рідна жінка Мартоха позичила мене Дармограїсі (Є. Гуцало). відбира́ти / відібра́ти се́рце (й ду́шу) у кого і без додатка. Позбавляти кого-небудь спокою, душевної рівноваги. — Не бачу перед собою його смуглявий вид, привиджуються його чорні очі, неначе він .. одібрав серце й душу (І. Нечуй-Левицький). відбира́ти (відніма́ти) / відібра́ти (відня́ти) мо́ву кому, у кого. 1. безос. Хто-небудь втрачає здатність говорити від несподіванки, здивування, хвилювання, переляку, гніву і т. ін. Біленьке, злегка пойняте загаром, воно (дівча) так невимушено розглядало Данька, що йому притьмом відбирало мову (О. Гончар); Оля ж, видно, всього сподівалась, тільки не того дружнього усміху. Може, через те й мову їй відібрало? (Є. Гуцало); Треба було озватися до неї, привітатись, а в мене відібрало мову, стояв як пень (Ю. Збанацький); — Ні, ні, я точно знаю! — Сидорчук так наполошився, що йому мало не відняло мову (Ю. Бедзик). річ відтя́ти. — Іди собі! — гукнув голова, бачачи, що в неї й річ відтяло. Мотря повернулася, вийшла (Панас Мирний). 2. Позбавляти кого-небудь здатності говорити. У старої нахабство гостя відібрало мову, вона тільки показувала йому на інший стілець (Ю. Яновський).... смотреть
дієсл. док. виду (що зробити?)Дієприслівникова форма: відібравши1. вiднiмати, забирати щось насильно2. (перен.) позбавляти когось яких-небудь якостей,... смотреть
недок. відбирати, док. відібрати1) (забирати) to take away; (власність) to dispossess, to confiscate2) перен. to take away; to deprive; (про час) to ta... смотреть
відібра́ти[в'ід'ібратие]-дбеиру, -дбеиреш, -дбеиреимо, -дбеиреите; нак. -дбеири, -дбеир'іт'
[widibraty]дієсл.odjąć
ВІДІБРА́ТИ див. відбира́ти.
Відібрати См. Відбірати. Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 213.
див. відбирати.
{відібра́тие} -дбеиру́, -дбеире́ш, -дбеиреимо́, -дбеиреите́; нак. -дбеири́, -дбеирі́т.
Відібра́ти, див. відбира́ти
【完】 见 відбирати
відібра́ти:◊ відібра́в та й не квітува́в → "квітувати"
відберу, відбереш 1. odebrać 2. dobrać, wybrać
відібра́ти дієслово доконаного виду
див. відбирати.
техн. отбирать