ПРИКМЕ́ТНИК, а, ч., лінгв.Частина мови, що виражає ознаку предмета і сполучається з іменником, узгоджуючись з ним в роді, числі й відмінку.Відносні при... смотреть
Українській мові, звичайно, властиві сполучення "присвійний прикметник + іменник" (батькова дочка, бабина хустка, бджолиний рій). Однак коли прикметник... смотреть
імен. чол. родулінгв.частина мови, що виражає ознаку предмета і сполучається з іменником, узгоджуючись з ним у роді, числі й відмінкуприлагательное сущ... смотреть
-а, ч., лінгв. Частина мови, що виражає ознаку предмета і сполучається з іменником, узгоджуючись із ним у роді, числі й відмінку.
прикме́тник[приекметниек]-ка, м. (на) -ку, мн. -кие, -к'іў
Частина мови, яка називає ознаку предмета і виражає це значення у словозмінних категоріях роду, числа та відмінка; має ступені порівняння: сильний, сил... смотреть
[prykmetnyk]ч.przymiotnik розм.
-а, ч. , лінгв. Частина мови, що виражає ознаку предмета і сполучається з іменником, узгоджуючись із ним у роді, числі й відмінку.
【阳】 语 形容词
грам.adjective
Прикме́тник, -ка; -ники, -ків
{приекме́тниек} -ка, м. (на) -ку, мн. -кие, -кіў.
Adjektiv, tillægsord
прикме́тник іменник чоловічого роду
Adjektiv
Adjektiv
-а m przymiotnik
ზედსართავი სახელი
прикметник, -а